Моє знайомство з Шалвою Олександровичем Амонашвілі почалось ще у 1996 році, коли я, студентка педагогічного училища, вперше почула це прізвище на лекції з педагогіки. Він здавався мені тоді таким далеким, але його думки і книги були дуже близькими та  рідними по духу. Тоді я не могла навіть подумати, що одного разу мені вдасться не тільки побачити його, але й поспілкуватися і, навіть, побути ученицею на уроці у Великого Вчителя, Гуманіста Шалви Олександровича.

       З  гуманною педагогікою та особисто з Шалвою Амонашвілі я познайомилась на авторському семінарі у м. Києві у 2012 році і з того часу в моїй вчительській долі і в моєму житті з’явився шлях, по якому я буду іти далі. Шалва Олександрович довів суть Гуманної педагогіки, дав відчути її у своєму серці, запалив віру в іскру Божу, віру в Дитину і віру в можливість втілити ідеї Гуманної педагогіки в реальному житті. Із року в рік я все більше і глибше пізнаю мудрість свого Вчителя.

      На роботу я не йшла – летіла. Як ніколи раніше я була щаслива від правильного вибору професії, жадібно вдивлялась в очі кожної дитини. Як же складно, цікаво, відповідально і дивовижно розгледіти душу дитини, досягнути того, щоб кожного ранку вони з радістю бігли до школи.

      Я не знаю, що чекає моїх учнів через сорок-п’ятдесят років, проте вірю, що в серці кожного з них залишила слід і створила умови за яких вони виростуть  хорошими, добрими Людьми…